який розвівається

ПСИХОАНАЛІЗ - вчення про позасвідоме, його роль у житті людини, про конфлікти та гармонію позасвідомого і свідомості. На цій теоретичній основі ґрунтується практика П. - стратегія спілкування аналітика і пацієнта, яка приводить до розв'язання внутрішніх конфліктів і звільнення від глибинних психічних травм і комплексів через їх усвідомлення. Основи теорії П. були розроблені Фройдом, який визначив цю теорію як матапсихологію. Основу її становить вчення про "Воно" (позасвідоме або підсвідоме), "Я" (свідомість або "Его") та "Над-Я" ("Супер-Его" або "Цензор"). Позасвідоме, за Фройдом, - джерело сексуальної енергії - лібідо, що є основою всіх психічних процесів. Свідомість формується під впливом зовнішньої реальності - передусім під впливом спілкування з батьками. Позасвідоме та свідомість перебувають у постійному конфлікті, який розв'язується через витіснення - повернення позасвідомих імпульсів у своє джерело та сублімацію - вихід їх у реальність у формі артефактів культури. "Над-Я" ("Цензор") - це сфера позасвідомого, яка контролює дії свідомості і пов'язана з образом одного з батьків. Од 30-х рр. XX ст. поняття "П." виходить за межі вчення Фройда, яке отримує назву ортодоксального П. Це відбувається передусім завдяки діяльності Юнга, Адлера, Фромма, які продовжують і трансформують ідеї Фройда. Юнг, який називає своє вчення аналітичною психологією, розробляє поняття колективного позасвідомого та його архетипів - глобальних структур психіки, що визначають поведінку будь-якого представника людського роду. Адлер досліджує потяг до влади як компенсацію та надкомпенсацію відчуття неповноцінності. Фромм вводить у теорію П. поняття відчуження людини, виходячи на проблему непрофільної та біофільної орієнтації індивіда. На ґрунті П. сформувався особливий різновид етики - психоаналітична етика. Її головне призначення - регламентація відносин психоаналітика та пацієнта. Відправним принципом цієї етики є те, що психоаналітик не має права розголошувати будь-які дані про свого пацієнта без його дозволу, адже до психоаналітика звертаються психічно здорові люди, які цілком відповідають за свої дії і прагнуть набути особистісної аутентичності. У широкому сенсі вислів "психоаналітична етика" стосується етичних концепцій представників психоаналізу.

1) що має багато струмків (потоків)

2) що струменить (біжить)

3) що майорить (розвівається)

* * *

1) багатий на струмки, потоки

2) який струмить, який біжить, тече

3) який розвівається, який майорить

1) багатий на струмки, потоки

2) який струмить, який біжить, тече

3) який розвівається, який майорить

a; predic

1) що майорить

2) франтівський; визивний, зухвалий

* * *

1) який розвівається, який майорить

2) ошатний, чепурний, франтівський; визивний

1. n

1) утікач

2) неврівноважена людина

3) мор. міраж

2. adj

1) що перевозиться через повітря

2) широкий (про одяг)

3) легковажний

* * *

1) утікач

2) неврівноважена людина

3) мop. міраж

1) l. який перевозиться по повітрю

2) який розвівається (про одяг, волосся)

3) легковажний

1. n

1) політ, польоти

2) пілотування

3) льотна справа

2. adj

1) літаючий; летючий; літальний

2) льотний

3) швидкий, навальний

4) що майорить (тріпотить)

* * *

1) політ, польоти

2) aв. пілотування; літна справа

1) летючий, летучий, літаючий; літальний

2) aв. літний

3) швидкий, стрімкий

4) який розвівається, який майорить

a; predic

1) який розвівається, який майорить

2) ошатний, чепурний, франтівський; визивний

1) утікач

2) неврівноважена людина

3) мop. міраж

1) l. який перевозиться по повітрю

2) який розвівається (про одяг, волосся)

3) легковажний

1) політ, польоти

2) aв. пілотування; літна справа

1) летючий, летучий, літаючий; літальний

2) aв. літний

3) швидкий, стрімкий

4) який розвівається, який майорить

трепетно, тремтяче; дрижачи

* * *

a; predic

1) трепетний, тремтячий, коливний, який розвівається

2) схвильований, збуджений

a; predic

1) трепетний, тремтячий, коливний, який розвівається

2) схвильований, збуджений

КОНТЕКСТ - у найширшому значенні - сукупність деяких обставин, від яких залежить значення або сенс будь-якого знака, вислову, тексту, дії. У випадку словесних знаків (будь-яких висловів та текстів) розрізняють лінгвістичний та позалінгвістичний (ситуативний) К. Лінгвістичний К. - це текст, який оточує будь-який вислів (слово, фразу, частину тексту), що впливає на значення даного вислову. Коли говорять, що в даному К. даний вислів має таке-то і таке значення, то мають на увазі ту частину тексту, яка впливає на значення вислову. Позалінгвістичний (ситуативний) К. - це сукупність деяких обставин, від яких залежить значення деякого вислову чи тексту. Сьогодні до цих обставин відносять різного роду неартикульовані передумови, традиції, конвенції, мову тощо Ж. ест, як деякий знак, набуває значення тільки з урахуванням сукупності обставин (ситуації), за яких хтось вказує на щось. Сенс окремих фраз, формулювань, ідей, текстів, як правило, змінюється у зв'язку зі зміною суспільно-історичної ситуації. Живучість текстів залежить від того, наскільки їм притаманний певний сенс, який не вичерпується їхньою "вписаністю" в дану суспільно-історичну ситуацію; одначе актуалізувати текст можна тільки шляхом його "деконтекстуалізації" і наступної його "реконтекстуалізації", тобто такого його перетлумачення, яке дозволяє тексту "працювати" в новій суспільно-історичній ситуації (як цей процес описав Рикер). Роль К. залежить від особливостей даної сфери діяльності. Розв'язання теоретичної проблеми не залежить безпосередньо від ситуативного К. (якщо це розв'язання не стає практичною проблемою для даної особи чи групи осіб): в який би час і в якій би ситуації теоретична проблема не була розв'язана, це оцінюють як досягнення Р. озв'язання практичної проблеми суворо прив'язане до певної практичної ситуації (обмеженої в часі): невчасне розв'язання практичної проблеми часто означає нерозв'язання проблеми взагалі Щ. оправда, різні практичні завдання мають неоднаковий "запас" часу для свого розв'язання: широкомасштабні суспільні реформи, як правило, розраховані на деяку історичну перспективу, тобто на ширший діапазон часу (одначе зволікання може мати дуже негативні наслідки, часто такі, що їх потім важко компенсувати). Увага філософів до К. зросла у зв'язку з т. зв. лінгвістичним поворотом у філософії та інтенсивним розвитком семіотичних досліджень. Сьогодні загальноприйнятим стало поняття контекстуального визначення терміна (на відміну від класичних способів визначення), впроваджене почасти завдяки операціоналізму. У філософії XX ст. з'явився особливий напрям під назвою "контекстуалізм", який визнає вирішальну роль лінгвістичного, суспільно-історичного та культурного К. у розумінні явищ, текстів, понять, ідей, цінностей.

ГЕРОЇЗМ, героїчне - вищий прояв мужності, який розв'язує суспільно значимі Конфлікти, що дійшли до антагоністичного рівня. В яскравій формі виявляється на війні, що породжує екстремальні ситуації, які потребують героїчної поведінки; водночас, війна не є єдино можливим простором існування Г. У XVIII ст. виникають концепції Г., які пов'язують його з певного епохою у житті людства (Віко). Гегель продовжує ці ідеї, вважаючи суттєвою ознакою "героїчної епохи" збіг оприявненої самостійності індивіда та суспільного значення його діяльності. Романтики створюють образ героя, який пронизує всі епохи і протистоїть натовпу. Таке бачення Г. в найбільш завершеній формі представлено Карлейлем. З позицій екзистенційної антропології та метаантропології Г. може бути осмислений через феномен граничного буття і визначений як влада індивідуального духу над тілесністю - заради досягнення перемоги над обставинами, індивідом чи соціальною групою. Поняття "влада" та "перемога" тут є ключовими і показують, що героїчне розв'язання конфліктів не є остаточним, бо в даному випадку зазвичай відбувається руйнація однієї з протилежностей. Г. певного мірою протистоять геніальність та святість, які налаштовані на синтетичне розв'язання суперечностей через досягнення катарсису (в артефакті культури або у вчинкові). Герой, як і геній, породжується волею до влади над собою, але якщо геній розвиває її у волю до натхнення, то герой, виходячи за межі героїчного вчинку, робить її волею до влади над світом. Жертовний характер Г. зближує його зі святістю, проте жертовність святості не припускає знищення або приниження супротивника.

1) зміцнюваний; прикріплюваний; закріплюваний

2) прилагоджуваний

3) призначуваний; який визначається (установлюється)

4) який лагодиться (налагоджується, ремонтується)

5) який зберігається (залишається) (у пам'яті)

6) який вирішується (розв'язується, улагоджується)

1) розчинний

2) розв'язний; що піддається вирішенню (розгадці)

3) платоспроможний

* * *

1) розв'язний, який має розв'язок, який піддається вирішенню або розгадці

2) розчинний

Фалес (640, Мілет - після 560 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, засновник першої в історії філософської школи (див. мілетська школа). За традицією вважається засновником філософського мислення (так само, як і досліджень природи, астрономії та математики). Визнавався першим серед семи грецьких мудреців. Подорожував до країн Близького Сходу (Єгипет, можливо, Фінікія). Зажив слави як астроном (передбачення сонячного затемнення 585 до н. е., вирахування днів сонцестояння та рівнодення), математик (теорема рівності вертикальних кутів), автор винахідливих технічних рішень (вимір висоти пірамід, переправа через Галіс). За його планом іонійські поліси утворили політичний союз, який допоміг їм у відстоюванні своєї незалежності. Філософських творів не писав. Започаткував космогонічну традицію ранньогрецьк. філософії, смисловий стрижень якої становило розв'язання питання "що є все (суще)?" (див. досократики). Створює історично перше вчення про "фюсис". Визначальну якість будь-якого буття, за Ф., становить життя (життєдайність). Його філософською метафорою виступає Вода ("Все є вода") О. стання є універсальним чинником всього існуючого у чотирьох головних значеннях: 1) все виникло з води, тобто вона є генетичним початком всього, висхідним станом буття (першобуттям); 2) все складається з води, тобто вода є субстратом всіх речей; 3) вода є життєдайною силою, якою дається життя, а відтак - утворюється і підтримується існування всього; 4) вода є фізичною основою світу, адже Земля плаває на поверхні безмежного Океану. Значення Ф. як фундатора філософської думки полягає передусім не в конкретних космогонічних тезах, а у відкритті нового типу мислення, основу якого складає універсальне питання цілковито умоглядної природи, що розв'язується власними, особистими (вільними від авторитету культурної традиції) міркуваннями того, хто мислить. Істина у філософському дискурсі десакралізується, виводиться за межі релігійних настанов та узвичаєних, освячених культурною традицією, уявлень.

1) розв'язний, який має розв'язок, який піддається вирішенню або розгадці

2) розчинний

ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ ІДЕАЛІЗМ - термін філософії Канта, який позначає ідеалістичне тлумачення форм пізнання - споглядання (простору і часу) і мислення (розсудкових понять або категорій) Т. ому Кант називав його також "формальним ідеалізмом з метою відрізнити від "матеріального", тобто звичайного ідеалізму (котрий сумнівається в існуванні самих зовнішніх речей або заперечує його)". Матеріальний ідеалізм Кант поділяв на два різновиди: 1) проблематичний ідеалізм Декарта, який сумнівається в існуванні зовнішніх речей, тобто ставить проблему буття поза свідомістю, але не допускає ніякого остаточного її розв'язання до того, як буде винайдений достатній для цього доказ; 2) догматичний ідеалізм Берклі, згідно з яким речі в просторі - лише плід уяви С. аме з приводу даної форми ідеалізму Кант вважав "скандалом для філософії і загальнолюдського розуму необхідність приймати лише на віру існування речей поза нами (від яких ми отримуємо весь матеріал знання навіть і для нашого внутрішнього почуття) і неможливість протиставити будь-який задовільний доказ цього існування". Кант був упевнений, що винайшов такий доказ у своєму Т. і., і в другому виданні "Критики чистого розуму" намагався його підсилити, написавши спеціальний параграф "Спростування ідеалізму".